Ексклюзивне інтерв'ю з Цезарем Баєм, почесним президентом Аероклубу Como.
Вікторія ГречухаЗасновниця і журналістка Aviaedge, членкиня комітету ААУЦА
З 1930 року та дотепер: Найстаріший гідроплан-клуб у світі.
На озері Комо авіація набуває іншої форми. Тут літаки здіймаються не зі злітно-посадкових смуг, а з води, що є відображенням традиції, яка сягає понад століття.
З 1930 року Аероклуб Como є маяком безперервності в гідропланах. Це не тільки найстаріший гідроплан-клуб у світі, але й одна з небагатьох діючих баз у Європі. З кожним зльотом над спокійною поверхнею озера він зберігає частинку живої історії.
У центрі цієї історії знаходиться Цезар Бай - пілот, автор і багаторічний президент - який присвятив своє життя тому, щоб ця унікальна спадщина продовжувала надихати майбутні покоління.
Особистий шлях та відданість авіації.
Коли йому було 19 років, він уперше відчув, що таке політ, у клубі, коли інструктор запропонував йому короткий ознайомчий політ — майже безкоштовно.
«Інструктор, який тоді працював тут, був військовим льотчиком під час Другої світової війни. Він запитав, скільки грошей у мене в кишені; я відповів — зовсім мало. Він підняв мене в небо на короткий політ — лише зліт і кілька кіл навколо. Потім він сказав, щоб я пішов і попросив у батька дозволу. Той момент залишив незабутнє враження».
Дозвіл від батька Бая було надано одразу, і його пристрасть до авіації остаточно розгорілася, коли він офіційно звернувся до клубу, щоб розпочати навчання.
Вікторія Г: «Коли ви стали президентом клубу?»
«Я став президентом на початку 2000-х. Це був закономірний крок після багатьох років участі. Я вже писав книги, брав участь у міжнародних конференціях іі регулярно і здійснював спеціальні рейси для кіноіндустрії. Це здавалося правильним продовжувати служити цьому місцю».
На той час, коли він почав літати, клуб мав лише справжні гідролітаки — літаки без коліс, здатні приземлятися виключно на воду. Бай літав на них протягом десяти років, перш ніж перейти на літаки-амфібії – літаки, здатні приземлятися як на воду, так і на землю.
Довговічна пристрасть Цезаря Бая до авіації в поєднанні з його глибоким досвідом редакційної роботи, зокрема на посаді генерального директора газети, вилилась у тривалий внесок в авіаційну літературу. Спираючись на десятиліття письменницької, редагувальної та льотної підготовки, він написав численні книги, які зберігають та поширюють знання про керування гідролітаків та їх історію для майбутніх поколінь.
Серед його видань –«Операції гідролітаків»,широко перекладений навчальний посібник про те, як літати на гідролітаках; двотомна «Історія авіації в Комо»; та «Пригоди на гідролітаку по всьому світу», у якій він ділиться десятиліттями особистого льотного досвіду на різних континентах.
«Так, я в якомусь сенсі старий», — посміхнувся він. — «Але я завжди продовжую вчитися».
Посадка на воду: труднощі та техніки.
Пілотуванню гідролітака притаманні унікальні труднощі, особливо коли йдеться про посадку.
Вікторія Г: «Де краще приземлятися: на море чи на землю?»
«Через хвилі та вітер кожна посадка на море відрізняється; це завжди трохи складно», – поділився Бай.
Особливо складними є умови «скляної води», коли поверхня води настільки гладка, що неможливо оцінити висоту.
«Ми використовуємо техніку посадки на скляну воду – це справжній мистецтво для будь-якого польового пілота. По суті, потрібно використовувати інструментальну техніку, неважливо, вночі чи вдень».
Руслан Й: «Чи посадка вночі обмежена лише в Італії, чи це загальне авіаційне правило? До речі, чи можна приземлятися вночі?»
“Є дві лінії буйків, які освітлюються, щоб уночі ми могли без проблем приземлятися... Але це офіційно не дозволено”.
Руслан Й: «Чи є якісь нові типи ілюзій під час посадки вночі?»
«Ні, ми використовуємо ту саму техніку посадки на скляній воді. Ви фактично летите наосліп — без візуальних підказок, просто довіряєте своїм приладам».
Історія польотів: Найстаріший гідролітак Італії, Caproni CA 100.
Аероклуб Comо це не лише про польоти; він присвячений збереженню історії авіації. Одним із його найцінніших надбань, поділеним із членом клубу, який щедро підтримав реставрацію, є Caproni CA 100, ласкаво відомий як «Caproncino» («малий Caproni»), двомісний тандемний біплан із відкритою кабіною.
Його відновили точно таким, яким він був, коли залишав завод у 1935 році. Процес реставрації, який торкався лише двигуна, тривав два роки. Цим вінтажним біпланом керують два кваліфіковані пілоти, одним із яких є Бай.
«Він пройшов багато-багато реконструкцій, доопрацювань... Ми надіслали двигун до Англії, де він пройшов повну капітальну ревізію — по суті, повернувся до заводського стану, або, як кажуть пілоти, «обнулили»».
Кілька разів на рік клуб організовує День Caproncino – особливу подію, коли цей історичний літак знову піднімається в небо, що приваблює ентузіастів та є святкуванням спадщини гідроавіації в Італії.
Ця увага до деталей та шана до історії авіації роблять Caproncino не лише виставковим зразком, а й живим, літаючим символом авіаційної спадщини Італії.
Клуб також володіє гідролітаком, Republic Seabee 1946 року, двома Cessna «Birddog», які використовувалися під час Корейської та В’єтнамської війни, а також Macchi MB 308, дерев’яним гідролітаком кінця 1940-х років.
Центр глобальної підготовки пілотів гідролітаків.
Окрім свого історичного значення, аероклуб Como служить провідним тренувальним майданчиком для пілотів гідролітаків з усього світу.
Вікторія Г: «Скільки студентів зараз тут навчається?»
«Цього року у нас, наприклад, 40 з В'єтнаму, 90 з Туреччини. Вони приїжджають з усього світу, щоб літати тут».
Пілотів приваблює комплексний флот клубу та спеціалізоване навчання. «У нас є всілякі гідролітаки: прямолітаки, амфібійні літаки ,гідролітак. Ось чому пілоти приїжджають з усього світу», – пояснив Бай. «Наша навчальна програма тут визнана владою Європи, Туреччини, В’єтнаму та інших країн».
Клуб працює як некомерційна організація, але має комерційне крило, яке пропонує туристичні рейси. Ця комерційна діяльність підтримує основну місію клубу: навчання та просування авіації гідролітаків.
«Компанія є власністю аероклубу Como. Тож ми працюємо комерційно, але прибуток йде некомерційній асоціації».
Руслан Й: «Коли я отримаю рейтинг пілота гідролітака, 8 годин плюс іспит, чи можу я орендувати літак тут?»
«Якщо у вас є рейтинг, ви можете стати членом клубу, сплатити річний внесок і літати на наших гідролітаках».
Вікторія Г: «Чи можете ви описати атмосферу в клубі? Чи відчувається це льотною родиною?»
«Так, ми згуртована ангарна родина пілотів гідролітаків. Не тільки тут, але й, як я вже казав, по всьому світу».
Це відчуття спільноти глибоко вкорінене в традиціях. «Коли ми їдемо до Канади, Сполучених Штатів та Австралії, якщо ми кажемо, що ми з клубу Como, ми можемо почуватися як вдома, тому що всі нас знають, і ми знаємо всі інші операції, тому ми дуже, дуже пов'язані. Ми всі друзі», – додав Бай.
Збереження традицій попри регуляторні проблеми.
Функціонування клубу гідролітаків у Європі не існує без власного набору проблем, особливо котрі стосуються правил.
Вікторія Г: «Чи вважаєте ви, що європейські правила потрібно змінити, щоб краще підтримувати авіацію гідролітаків?»
«У Франції потрібно отримати дозвіл від 12 органів влади, щоб провести півдня на поверхні води. В Італії існує закон, який дозволяє гідролітакам приземлятися на будь-яку водну поверхню... Але тут і там ви зустрінете місцеву владу, яка каже: «Ні, ви не можете тут приземлятися». У будь-якому разі, доводиться боротися за збереження цього привілею», – зазначив Бай.
Італія — одна з небагатьох країн, поряд зі Скандинавією та Польщею, де існують такі свободи. Бай наголошує, що головною перешкодою є місцеві закони щодо використання води, а не авіаційні правила. «Багато органів влади бояться того, чого не знають, і не прагнуть навчатися у тих, хто знає більше або займається цим уже століття», — каже Бай.
Він нагадав, що після Другої світової війни водна авіація була заборонена в більшості країн Європи. Однак Аероклуб Comо продовжував польоти та підтримував існування італійських правил. «Усі країни втратили закони щодо гідролітаків, окрім Італії, чим вона завдячує цій організації», — сказав Бай. Фактично, деякі авіаційні органи, які хотіли відродити водну авіацію в 1980-х та 2000-х роках, приїжджали до Comо, щоб навчитися та змоделювати свої правила на нашій основі.
«Європейське авіаційне управління зв’язалося з нами щодо ліцензій на гідролітаки», — додав він. «Їм потрібна була довідка — і оскільки ми були однією з найбільш структурованих операцій гідролітаків у Європі, вони приїхали сюди, щоб вивчити, як ми керуємо операціями, ліцензуванням та навчанням. Ми по суті зберегли спадщину та регуляторні ноу-хау, тоді як інші дозволили їм зникнути».
Вікторія Г: «Чи були спроби зупинити діяльність клубу?»
«У минулому існував план перетворити цю територію на великий конференц-центр, але цього так і не сталося. Пропозиція зіткнулася зі значним опором місцевих жителів через глибоке історичне та культурне значення місця. Протягом десятиліть Аероклуб заслужив повагу як влади, так і громади, які визнають його унікальний внесок в авіацію, спадщину та на користь місцевої громади.. У нас є історія, і це поважається».
Вікторія Г: «Який у вас поточний термін концесії з містом?»
«Нещодавно ми підписали контракт на 20 років».
Вікторія Г: «В Україні іноді пропонуються терміни концесії до 50 років. Чи трапляється таке і тут?»
«П'ятдесят? Ні, ні, в Італії 20 років – це значний термін. Але є обмеження. Усі будівлі в цій області історичні, побудовані в раціоналістичному стилі 1930-х років. Тож їх не можна знести чи перепрофілювати. Цю дозволено використовувати лише для обслуговування та відновлення гідролітаків.
Вікторія Г: «Як офіційно зареєстровано Аероклуб Comо в Італії? Це некомерційна, приватна організація чи щось інше?»
«Ми є некомерційною асоціацією. Комерційна діяльність, така як екскурсійні польоти, здійснюється компанією, що належить клубу, а дохід підтримує нашу освітню місію».
Руслан Й: «Отже, окрім туристичних рейсів, як ще ви отримуєте дохід для підтримки флоту та об'єктів?»
«Ми покладаємося на членські внески, навчальні програми та періодичне спонсорство або приватну підтримку проектів реставрації, як-от Caproncino. Але наша структура гарантує, що весь прибуток повертається в операції, а не окремим особам».
Ця модель відображає ширшу філософію: авіація має бути доступною, сталою та орієнтованою на громаду. Це баланс пристрасті та прагматизму, що дозволяє Аероклубу Comо зберігати історію, одночасно виховуючи наступне покоління пілотів.
Дослідження майбутньої співпраці: Аероклуб Comо та Українаю.
Цезар Бай, почесний президент Аероклубу Comо, висловив рішучу підтримку Україні та розвитку її авіації. Хоча він ніколи не був в Україні, він сказав, що з радістю приїде допомогти:
«Дорогі українці, якщо вам потрібно, щоб я приїхав до України, щоб передати свої знання про водну авіацію та допомогти започаткувати роботу гідролітаків… я приїду».
У розмові з пілотом Русланом Ютушем та журналісткою Вікторією Гречухою, Бай зазначив, що величезний вільний повітряний простір України та наявність штучних озер можуть забезпечити життєздатне середовище для польотів гідролітаків:
Бай: «Ви можете приземлятися на штучних озерах – ми робимо це тут, в Альпах. Чому б не в Україні?»
Дійсно, в Україні є численні водосховища, озера та річкові системи, включно з Дніпром та Дністром, які можуть слугувати відповідним середовищем для діяльності гідролітаків. За наявності належної інфраструктури та регуляторної підтримки деякі з них можуть стати операційними базами для амфібійних літаків.
Однак розвиток водної авіації в Україні стикається з перешкодами. У країні відсутні чіткі правила, що стосуються гідролітаків, а місцева влада часто надає пріоритет наземній інфраструктурі або управляє озерами для рекреаційного чи енергетичного використання. Без правової бази, як в Італії, водні польоти залишаються проблемою. Тим не менш, потенціал існує, особливо з огляду на післявоєнну відбудову та міжнародну співпрацю на горизонті.
«Діяльність із гідролітаками можна організувати практично в будь-якому середовищі, і вона може цілком співіснувати з будь-якою іншою діяльністю — це демонструють наші операції тут, на озері Комо, у надзвичайно жвавому районі, де розташоване велике місто й безліч різних активностей», — каже Бай.”
Дух, що продовжує літати.
Наша розмова добігала кінця, проте лишалося одне питання: що ж живить життя, сповнене польотів?
«Уміння самостійно керувати літаком – це чудово. Ці моменти наповнюють відчуттями сили та незалежності. Але понад усе, це про цікавість – бажання відкривати та розуміти нове».
Відповідь Цезаря Бая не була просто особистою – вона відображала душу самого Аероклубу Comо. Тут польоти – це більше, ніж просто транспорт. Це спадщина, ідентичність та тиха рішучість, що передаються з покоління в покоління.
Аероклуб Comо нагадує нам, що навіть у світі, що швидко змінюється, деякі мрії продовжують злітати знову і знову.
Особлива подяка Цезарю Баю за те, що поділився з нами своїми думками та історією; професійному пілоту Руслану Й. за його уважну участь та Катерині Нижник-Ютиш за підтримку з візуальною документацією.
З вдячністю,
Назар Староста та Вікторія Гречуха.
Розсилка
Отримуйте нові матеріали поштою
Підпишіться, щоб отримувати нові матеріали Aviaedge на пошту.
